Здоров’я – одна з основних цінностей у житті людини, і хоча б одного разу всерйоз переживати через нього доводилося, мабуть, кожному. Щодня у світі стає все більше інформації про захворювання, способи лікування та підтримання здоров’я. Здоровий спосіб життя стає модою. Ми з повагою ставимося до тих, хто виявляє увагу до здоров’я та піклується про нього. Як зрозуміти в такому важливому питанні, де переживання за здоров’я – норма і частина здорового способу життя, а де це надмірно і не корисно?
Розлад тривоги за здоров’я якраз і стосується тих станів, коли тривога за здоров’я сама по собі стає проблемою, що заважає нормальному життю.
Для встановлення діагнозу розладу тривоги за здоров’я застосовуються певні стандарти діагностичних критеріїв, такі як DSM-5 або МКБ-11.
Критеріями клінічної тривоги за здоров’я за DSM-5 (в останньому виданні цей розлад називається “розлад тривоги щодо захворювань”, і щодо нього більше не використовується слово “іпохондрія”) є наступні ознаки:
- Занепокоєння тим, що людина має або в неї може виникнути серйозне захворювання.
- Соматичних симптомів немає, а якщо є, то легкої інтенсивності. Якщо захворювання чи ризик його виникнення існує, то занепокоєння людини явно надмірне порівняно із фактичним захворюванням чи ризиком.
- Людина дуже стурбована своїм здоров’ям і легко піднімає тривогу з приводу свого стану здоров’я.
- Людина надмірно активна у поведінці, пов’язаній зі здоров’ям (наприклад, багаторазові перевірки тіла щодо симптомів захворювання). Поведінкові особливості можуть містити як перебільшену поведінку, пов’язану зі здоров’ям, так і неадаптивне уникнення (наприклад, уникає візитів до лікаря).
- Тривога стійка (триває 6 місяців і більше), але протягом цього часу захворювання, з приводу якого тривожиться людина, може змінюватися.
- Занепокоєння неможливо краще пояснити іншим психічним розладом, таким як розлад із соматичними симптомами, панічний розлад, генералізований тривожний розлад, обсесивно-компульсивний розлад, тілесний дисморфічний розлад.
Таким чином, на проблему вказують дві ознаки: перша – стійка тривога та переконаність у наявності чи можливості серйозного захворювання, яке могло залишитися не діагностованим, незважаючи на багаторазове здавання аналізів та візити до лікарів, та друге – виражений вплив цієї тривоги на здатність людини виконувати щоденні справи. Тобто, наявний страх захворювання такий сильний, що призводить до порушень поведінки та функціонування у звичайному житті.
Види розладу тривоги за захворювання (далі РТЗЗ)
Існує два різновиди цього розладу: тип із прагненням до медичної допомоги та тип із уникненням медичної допомоги. Перший тип пацієнтів часто звертається за допомогою до лікарів, здає аналізи, проходить обстеження та процедури. Другий тип за отриманням медичної допомоги звертається вкрай рідко. Іноді в однієї людини присутні обидва патерни поведінки щодо різних ситуацій.
Розлад досить поширений. За довідковою статистикою їм страждає приблизно 5% населення. З моменту пандемії ця проблема зустрічається набагато частіше (ВООЗ повідомляє, що за 2022 рівень тривожних розладів, включаючи РТЗЗ, зріс на 25%). Часто РТЗЗ супроводжує інші психічні розлади, такі як генералізований тривожний розлад, обсесивно-компульсивний розлад, панічний розлад і депресію. РТЗЗ є джерелом значного стресу, як для самої людини, так для його близьких, і навіть для лікарів-терапевтів. Він погіршує якість життя, веде до великих витрат часу та коштів, може спричинити інвалідизацію.
Це може виражатися в тому, що людина обмежує будь-яку активність, яка, на її думку, пов’язана з ризиками для здоров’я. Вона відмовляється ходити на роботу, часом навіть вставати з ліжка, щоб з не сталося нічого жахливого, бо переконана, що тяжко хвора. Це приклад захисного механізму психіки при РТЗЗ, що зветься “поведінка хворого”.
** Усі імена у наведених клінічних випадках змінені
Такий механізм був присутній у Жанни, яка після госпіталізації через гіпертонічний криз отримала при виписці з лікарні рекомендацію лікаря протягом найближчого місяця-двох не перевантажуватися і берегти себе. Жанна вирішила перестрахуватися. Вона дотримувалась постільного режиму протягом року після цього, вимагала від близьких постійної присутності поряд, викликала швидку при найменшому підвищенні пульсу, оскільки була переконана, що може померти від інфаркту чи інсульту. Медики швидкої допомоги робили їй кардіограму та давали протитривожне, запевняючи, що її серцю нічого не загрожує. Однак Жанні цього було недостатньо. Неодноразово бувало так, що після візиту медики навіть не встигали спуститися сходами, як через підвищення пульсу вона вимагала, щоб близькі бігли за лікарями та повертали їх назад.
Важливо, що тривога за здоров’я часто виникає не на порожньому місці, а за наявності цілком реальних симптомів – конкретних тілесних відчуттів чи змін, через що страх здається дуже обгрунтованим. Симптоми дійсно можуть бути пов’язані із захворюванням, але існують й інші причини, які можуть викликати ті самі симптоми, наприклад, нормальні фізіологічні зміни, стрес, хвилювання.
Людині зі страхом захворювання властиво часто відстежувати будь-які зміни тілесних відчуттів та інтерпретувати їх як катастрофічні. Поява нової родимки може трактуватися нею як рак шкіри, легке поколювання в кінцівках, як початок розсіяного склерозу тощо, посилення серцебиття, як початок серцевого нападу.
Що робить тривогу за здоров’я стійкою?
Люди, схильні до тривоги за здоров’я, звичайно ж, вживають заходів, щоб упоратися з проблемою. Однак способи, які вони вибирають, лише підкріплюють тривогу. Вони ходять до лікарів, щоб отримати запевнення, що захворювання немає, багаторазово здають аналізи, намагаючись не пропустити початок погіршення, проходять обстеження набагато частіше, ніж рекомендується спеціалістами. Треба сказати, що це один із “найдорожчих” розладів психічного здоров’я, тому що медичні обстеження коштують не дешево.
Захисна поведінка може бути дуже різноманітною і може включати, наприклад, вихід з дому тільки з великою аптечкою з ліками на різні випадки. При уникаючому типі поведінки РТЗЗ хворий може відмовлятися від візитів до лікаря навіть коли це дійсно необхідно, уникати будь-якої інформації про наявне захворювання, не ходити в гості до близьких, де хтось хворіє, відмовлятися від розмов про хворобу, яка викликає страх. Ці заходи приносять незначне короткострокове полегшення, обмежуючи життя, але підтримуючи хронічну тривогу. Захисна поведінка з часом стає настільки надмірною, що починає руйнувати звичайне життя людини.
Ось ще кілька прикладів для ілюстрації:
Наталія, отримавши від гінеколога діагноз, пов’язаний із доброякісними змінами тканин матки, Наталія не могла викинути з голови думку “а раптом це насправді рак”, хоча цьому не було жодних фактичних підтверджень. Вона звернулася до 8 лікарів за консультаціями у пошуках запевнень, що все добре, але жоден із лікарів, пояснюючи ситуацію, не міг гарантувати, що ризику патологічних змін тканин у майбутньому повністю немає. Тоді вона вирішила піти радикальним шляхом – видалити матку, щоб цей ризик усунути повністю, оскільки залишатися віч-на-віч зі своєю тривогою їй було не виносимо. Вивчити інформацію про своє захворювання вона відмовлялася, як і повірити лікарям, які повідомляли їй дані статистики про те, що через 15-20 років у рідкісних випадках (соті частки відсотка) такі зміни зазначаються, тобто верогідність дуже низка. Психотерапія допомогла їй зберегти орган та уникнути непотрібної операції. Але так відбуваєсться не завжди.
Ірина, клієнтка з РТЗЗ, яка мала схожу ситуацію щодо жіночого здоров’я, змогла переконати лікарів провести їй таку операцію, хоча потреби в неї не було. Вони просто здалися під тиском її тривалих і частих тривожних звернень, погодившись з тим, що “так усім буде спокійніше”.
Причини тривоги про захворювання
Причини виникнення тривоги захворювання можуть бути різноманітними і включати кілька чинників одночасно. Серед них біологічна схильність (тривожний темперамент), генетична схильність – наявність РТЗЗ чи інших тривожних розладів у батьків та інших близьких родичів, негативний досвід, що включає перенесені тяжкі захворювання, лікарські помилки, гострі переживання з приводу хвороби близьких. Пандемія COVID-19 також стала значним чинником, який різко збільшив кількість страждаючих від цього психічного розладу.
Люди з високим рівнем тривожності та/або песимістичними настроями схильні до розвитку тривоги про захворювання. Такі риси можуть змусити людину надмірно фокусуватись на своєму фізичному стані, сприймаючи незначні нездужання як ознаки серйозних хвороб. Ті особи, що пережили серйозні медичні стани або стикалися з тривалими хворобами в сім’ї, також більш вразливі, оскільки цей досвід може породжувати постійний страх за здоров’я.
Стресові ситуації з загрозою життю та здоров’ю, психологічні травми, особливо пов’язані з втратою близьких, також є серед причин розвитку розладу.
Негативний особистий досвід разом із культурою сім’ї та суспільства стають ґрунтом для формування глибинних переконань катастрофічного характеру про здоров’я та хвороби. Серед таких переконань можуть бути думки про те, що хвороби – це щось жахливе, їх треба уникати за всяку ціну, що від тривоги можна збожеволіти, що лікарям не можна довіряти тощо.
Серед основних страхів людей із РТЗЗ може бути страх смерті чи болю, страх невизначеності чи страх того, що інші можуть стати свідками їх згасання.
Провокатором РТЗЗ часто стають засоби масової інформації, що транслюють новини про рідкісні та страшні захворювання, створюючи панічні настрої та змушуючи людей шукати у себе їх симптоми.
Всі ці фактори, як правило, взаємопов’язані і можуть спільно впливати на розвиток стану, створюючи складну мережу причинно-наслідкових зв’язків та породжуючи клубок переконань, що підтримують РТЗЗ.
Як можна допомогти собі при РТЗЗ?
Серед технік, які рекомендуються як самодопомога при тривозі за здоров’я, насамперед можна назвати релаксаційну техніку. Медитація, глибоке дихання та йога – методи, які можуть сприяти зменшенню загального рівня тривожності та вплинуть на симптоми РТЗЗ.
Профілактика тривоги про захворювання
Заходи, які знижують ризики розладу:
- Розвиток стресостійкості, оволодіння техніками управління стресом – робота з диханням, релаксація, майндфулнес тощо.
- Турбота про своє психічне здоров’я на рівні способу життя – достатній сон, фізична активність, збалансоване харчування
- Активне соціальне життя – спілкування з друзями, участь у професійних об’єднаннях, групах з інтересів
- Інформаційна гігієна та критичне мислення, які допомагають відсіювати недостовірну та не корисну інформацію, що підвищує рівень стресу.
- Вивчення інформації щодо здорових стандартів піклування про себе.
Здорові стандарти турботи про себе з медичної точки зору мають на увазі дотримання оптимального ритму медичних обстежень, якій визначається сучасними медичними протоколами. До таких обстежень відноситься щорічний чек-ап. Це плановий огляд, який проводиться у профілактичних цілях. Він має свої особливості для кожного віку і зазвичай включає візит до сімейного лікаря, здачу аналізу крові та сечі та деякі інші обстеження.
Лікування тривоги про захворювання
Лікування РТЗЗ має на меті зменшення тривожності, пов’язаної зі станом здоров’я. Два основних підходи до терапії тривоги про захворювання включають психотерапію та медикаментозне лікування. Також медикаменти та психотерапію можна призначати одночасно.
Фармакотерапія ґрунтується на застосуванні антидепресантів, у тому числі з інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (ІЗЗС), які можуть ефективно зменшувати тривогу за здоров’я та інші симптоми РТЗЗ (Fallon, 2001). Для призначення медикаментозного лікування необхідно звертатися до лікаря-психіатра. Він діагностує стан та підбирає відповідні препарати та їх дозування. Цей метод може бути доцільним та найкращим для людей з когнітивними порушеннями.
Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) – метод психотерапії, який вважається золотим стандартом і має доведену ефективність при лікуванні тривоги про захворювання. КПТ допомагає пацієнтам ідентифікувати та змінити неадаптивні помилкові переконання про здоров’я та захворювання, а також позбутися поведінкових звичок, які включають уникаючу та захисну поведінку, спрямовану на пошуки уявної безпеки (перевірки, сканування симптомів, пошуки запевнень, поведінка хворого тощо), які дають короткострокове полегшення, але у довгостроковій перспективі ведуть до постійних переживань та підтримують існування розладу. Основними компонентами КПТ-терапії тривоги про захворювання є психоедукація, технікі когнітивної терапії, терапія експозиціями.
КПТ підходить усім віковим групам – від дітей до людей похилого віку. Перевагами КПТ є відносно коротка тривалість лікування (16-20 сесій) та збереження позитивних результатів терапії на тривалий час. Однак, при цьому КПТ є вимогливим методом і передбачає активну участь пацієнта у терапії з виконанням домашніх завдань між сесіями.
При виборі методу лікування важливо враховувати, що діти та люди похилого віку частіше мають проблеми з регулярним вживанням медикаментів. Крім того, у людей похилого віку частіше розвиваються побічні явища у зв’язку з уповільненням обміну речовин і можливою взаємодією з іншими препаратами. А на ефективність КПТ впливають конфлікти в сім’ї, що стосується молодих дорослих, які зберегли тісні сімейні зв’язки. Між тим обидва методи являються доказово ефективними.
Автор: Попова Ольга Анатоліївна – практичний психолог, магістр психології, терапевт у методі когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), схема-терапевт, сімейний коуч, тренер, член УАКПТ.
