Розлади харчової поведінки: чому їжа стає емоційним механізмом

У більшості випадків розлади харчової поведінки формуються не навколо їжі як такої, а навколо емоційних процесів, які людина не може впізнати, витримати або переробити без додаткових стратегій. Це важливо усвідомити, тому що багато клієнтів роками намагаються «впоратися з харчуванням», не розуміючи, що сама поведінка з їжею є лише способом регуляції внутрішнього стану. Коли емоції стають надмірними, різкими або незрозумілими, психіка шукає найбільш доступний механізм відновлення стабільності. Для когось це обмеження, для когось – переїдання, для когось – цикли, що поєднують і те, й інше. В основі лежить не харчова потреба, а емоційне напруження.

У роботі з людьми, які мають РХП, я часто бачу, що харчова поведінка стає способом уникнути зіткнення зі складними переживаннями. У момент, коли людина не може витримати тривогу, самотність, сором або втрату контролю, їжа починає виконувати функцію регулятора. Такі стани рідко усвідомлюються. Людина може бути переконана, що вона «просто голодна», «просто хоче щось солодке», «просто не може зупинитися», але якщо уважно аналізувати епізоди, стає очевидно, що харчова поведінка виникає у відповідь на емоційний тригер, а не на фізіологічний голод. Це одна з причин, чому РХП ніколи не є проблемою сили волі. Вони пов’язані з реакціями нервової системи, з труднощами емоційної регуляції та з тим, як людина справлялася зі стресом протягом життя.

Емоційне переїдання, наприклад, майже завжди розвивається на тлі стресу, перевтоми, тривоги або затяжного внутрішнього напруження.

• Фізіологічний голод з’являється поступово та зникає після їжі;
• Емоційний – раптовий, імпульсивний, спрямований на конкретні продукти та не зменшується навіть після ситості;

Сама поведінка не приносить заспокоєння, а лише тимчасово знімає напругу. Потім з’являються провина, сором і відчуття втрати контролю. Цей цикл повторюється, закріплюючи зв’язок між емоцією й їжею та заспокоєнням.

Обмежувальні патерни, навпаки, можуть виникати як спроба взяти ситуацію під контроль. Людині здається, що жорсткі правила харчування, підрахунок калорій або суворі обмеження допомагають впоратися з внутрішньою нестабільністю. Обмеження справді дають короткочасне відчуття порядку, але одночасно посилюють емоційні реакції, оскільки тіло й мозок отримують сигнал про небезпеку й дефіцит. Це створює ґрунт для подальших зривів, коливань настрою та повторних спроб повернути контроль через ще суворіші обмеження. Такий маятник стає виснажливим і закріплюється як повторюваний поведінковий патерн.

У всіх цих сценаріях ключовим є не спосіб харчування, а механізм регуляції емоцій. Людина починає сприймати їжу як доступний інструмент впливу на свій стан. Це зрозуміло з точки зору нейробіології: вживання деяких продуктів активує дофамінову систему, дає короткочасне полегшення та знижує емоційний дискомфорт. Проблема полягає в тому, що цей шлях не працює довгостроково й поступово призводить до формування стійкої дисфункціональної поведінки.

Саме тому в терапії розладів харчової поведінки важливо не концентруватися лише на корекції харчування. Ефективна робота починається там, де ми досліджуємо емоційні тригери, систему переконань, тілесні реакції, історію формування поведінкових стратегій і способи уникнення. І саме тут DBT виявляється одним із найрезультативніших підходів.

DBT дає людині чітку структуру навичок, які допомагають відновлювати емоційну стабільність без використання їжі. У практиці це виглядає як навчання розпізнавати емоції на ранньому етапі, утримувати їх без імпульсивних реакцій, регулювати напруження через тілесні та когнітивні техніки, а також поступово формувати альтернативні способи справляння зі стресом. Дослідження демонструють високу ефективність DBT у роботі з булімією та компульсивним переїданням, а також її позитивний вплив у випадках анорексії, особливо у модифікованих версіях. Це пояснюється тим, що DBT працює з ключовим механізмом РХП — емоційною дисрегуляцією — а не лише з поведінковими симптомами.

Зрештою, одужання від РХП починається з моменту, коли людина розуміє: її харчова поведінка — це історія не про їжу, а про спосіб витримувати власні стани. І коли в неї з’являються інші інструменти роботи з емоціями, зв’язок між емоційною напругою та їжею поступово слабшає. Поведінка стає передбачуванішою, епізоди — рідшими, а контроль над життям повертається не через обмеження чи імпульсивність, а через зрілі навички саморегуляції.

Працюючи з людьми, які проходять шлях від хаотичних стосунків з їжею до більш стабільного й турботливого ставлення до себе, я щоразу бачу: зміни реальні. Вони не завжди швидкі чи прямолінійні, але цілком досяжні. І якщо зараз ви відчуваєте втому, плутанину, сором чи безсилля — це не вирок і не характеристика вашої волі. Це просто точка, з якої можна почати рух.

Якщо вам потрібна підтримка — звертайтеся у наш психологічний центр. Я працюю як у форматі індивідуальних зустрічей, так і як психотерапевт онлайн, допомагаючи клієнтам поступово вибудовувати здоровіші стратегії, розуміти свої емоції та зменшувати напругу. Якщо ви розглядаєте консультацію психолога як наступний крок — це може стати тим рішенням, яке поверне відчуття контролю та спокою. Ми поруч, щоб іти з вами цей шлях у комфортному темпі.

Автор: Аліна Поронік